summer

любити

рідко маю час впасти перед тб у позі дивану, коли є - насолоджуюсь, дивлюсь рекламу. вчора після роботи так і вийшло. показують рекламу чергового американського кіна, ной, чи що.. і у мене думки, шо фігасе як воно у житті буває: у нас брат у воріт, будь якого дня, та що там - години, можуть початись військові дії на материку, доведеться хапати речі, вивозити десь дітей. брат уже на тренуваннях, завтра піду на навчання, спробую зрозуміти з якого боку що і як стріляє, бо хто зна... а тут реклама фільму. і ти сидиш і в тебе у голові ламаються тектонічні плити свідомості. це, сорі, ніхуя не пафос, мій жж не читає така кількість людей, щоб я думала про публічність і як хто шо подума.
а ввечері йти додому, слухати музику і дивитись у небо. і ти ж думаєш не про якусь романтичну хню, ти дивися у це темне небо і розумієш, як же ж це круто, що воно чисте і мирне. а може будь якої миті стати чорним і червоним, кольору спеченої "братської" бліна крові.
не, ніхто тут у паніку не вдається. ясне діло, що всі думають приблизно одне: "та ну нафіг! та ну не може ж бути!" але всі так само розуміють, що за останні 3 місяці трапилось стільки всього, що бути не могло ніколи і ніяк...нібито... а ось. маємо. стрічка новин - наше все. тривожну валізу вже склала.
це, щоб ви розуміли, унікальне відчуття, коли збита фраза "аби не було війни" стає настільки реальна, матеріальна, висить у повітрі і з кожним подихом ти її ковтаєш і вона важко плюхається у легені і тремтить і б’ється під ребрами. це чуваки не метафора, це сірі, сука, будні!
і коли ти у цьому стані знаходишся тривалий час, коли ти відкидаєш усе намивне, усю хню, усе другорядне, то залишаються головні відчуття. це жага життя. це любов до ближнього. це тваринне прагнення свободи.
нема страху коли приходить такий час. нема для нього місця в серці.
тому я хочу сказати, що дуже люблю. дуже люблю свою родину, свою доньку, свого племінника.
я люблю людей, які попри усе, крізь роки, лишаються моїми друзями.
я люблю свого кота, він вже у мене такий старий )).
я люблю музику. просто люблю її, насолоджуюсь тим, що вона є, що вона - єдині ліки для душі.
я люблю усіх людей, що створили і творять літературу. я люблю книжки, люблю читати, проживати сотні життів, пірнати у далекі світи, відчувати долі сторінок. і тому я завжди любитиму слова, які є у мені і дасть бог, колись...
я люблю смачну їжу, люблю як готує мама. люблю хліб, свято пасхи, різдво, люблю їсти мочі з марі, люблю пити гарячу каву з цигаркою, люблю заморожений сік влітку, люблю коньяк і пиво у теплій компанії, люблю тьотьмашині вареники.
я люблю гуляти, просто ходити пішки і роздивлятись усе навкруги і нікуди не поспішати, навіть якщо дощить чи холодно.
люблю стільки всього, що є у цьому світі. стільки всього у ньому люблю, що хіба вистачить слів. від гарячого піску під ногами чи теплої гразючки і того відчуття, яке було у дитинстві, коли чвакаєш ту грязючку босоніж і вона крізь пальці вилазить і лоскотно, і аж до зірок що далеко у небі такі знайому усі, коли ти о третій ночі стоїш у бабусиних мальвах і дивися на полярну зірку, знаходиш знайоме сузір’я і ... у цьому великому і неосяжному всьому я так люблю тебе, моя рідна, єдина моя україно, мій рідний києве. бог свідок, скільки років я мріяла покинути тебе. скільки сліз я пролила, бо раз за разом ламались усі мої спроби проміняти тебе на далекі краї. тільки ти і я знаємо, як перед небом випробовували мене, як важко було тобі зі мною а мені - з тобою. скільки у цих почуттях тіней, смутку, зневіри, майже відчаю і раптом розуміння, раптом спокою, раптом - такої великої любові, яка і підтвердитись і загартуватись. я прийшла до тебе через тяжкий шлях свого серця. і це - найважча дорога, і це - найбільше досягнення у моєму житті.
сподіваюсь, що все буде ок. але як би від цього моменту й далі не повернула дорога життя, любити ось це усе не перестану ніколи. це головне. а інше - під небесами.
  • Current Music: strange birds